За яких обставин Ви поїхали з Білорусі?

Я не був у Білорусі три з половиною роки, за цей час багато всього змінилося. Змінилися мої погляди на життя – можна сказати, що моє життя розділилося на період до від’їзду й після від’їзду.  Часом мені буває складно знову згадувати причини мого від’їзду. Останні три роки були дуже інтенсивними в емоційному плані. Мені не жилося погано, просто було надто багато всього, тож інколи потрібно трохи часу, щоб щось пригадати. Однією з причин була політична ситуація в Білорусі. Ми з другом переїхали в Київ, в Україну. На прийняття рішення щодо виїзду в нас був рівно один місяць. Мій друг перед цим працював у білоруській міліції. Коли він звільнився, йому сказали, що в нього є рівно місяць на те, щоб кудись сховатися.

То ви разом поїхали з країни?

Так, разом. Інший переломний момент настав, коли мені сказали: «Друже, якщо по тебе не прийшли сьогодні, значить прийдуть завтра. Є список імен, і твоє ім’я зазначено в цьому списку. По тебе поки що не прийшли тільки тому, що перед тобою в списку були інші люди. Це тільки питання часу».

 Я не знаю, чому моє ім’я опинилося в цьому списку. Проте я знав, що краще поїхати, ніж залишитися і чекати, що зі мною буде далі.

Скільки часу Ви прожили в Києві?

З початку листопада 2021 року до початку березня 2022 року, тобто десь чотири місяці.

Чому після цього Ви приїхали саме до Чеської Республіки?

Тому що це було по дорозі, я їхав геть з України. У мене не було конкретного плану, до початку вторгнення я навіть не планував кудись переїздити з України. Усе, що було потім, робилося інтуїтивно чи випадково. Я не дуже вірю в інтуїцію, але тоді вона привела мене саме сюди. Я не знав, чому саме.

За даними Міністерства внутрішніх справ, зараз у Чеській Республіці проживає близько семи тисяч білорусів, чи підтримуєте Ви контакти з кимось із цієї спільноти?

Ні. Я знаю тут кількох білорусів, з якими часом розмовляю, але більшість часу я проводжу з чехами або українцями.

Людям, які вирішують повернутися назад до Білорусі, нерідко загрожує пряма небезпека. Чи думали Ви колись про те, щоб повернутися? Чи є взагалі серед людей тенденція повертатися додому?

Так, є така тенденція. Буквально вчора в мене в гостях був друг з Білорусі. Ми розмовляли з ним про повернення назад. У нього незаплямоване політичне минуле, він переїхав до Польщі, але інколи повертається додому. І тільки тому, що в нього в паспорті є печатки з України, це створює безліч проблем на кордоні при поверненні в Білорусь. На кордоні взагалі ситуація дуже напружена.

Друг мені також розповідав, що в нього в Польщі є білоруська подруга, яка закордоном поставила лайк під якимось опозиційним дописом. Коли вона потім поверталася додому, вони знайшли той лайк і запроторили її на кілька днів до в’язниці. Лише тому, що вона поставила лайк під якимось-там дописом. Божевілля.

Тобто Ви варіант з поверненням не розглядаєте?

Ні, я змирився з цим. Я не можу сказати, що це сумно. Просто є, як є. У когось ситуація краща, у когось гірша.

Ви підтримуєте зв’язок з людьми з Білорусі?

Так, я підтримую постійний контакт зі своїми знайомими. Я телефоную батькам, інколи до мене сюди приїздять друзі, коли їм випадає нагода отримати візу.

Яким був Ваш переїзд до Чехії?

Уф! (сміх) Свою першу ніч у Празі я провів у нічному клубі Ankali. Мабуть, туди мене теж завела інтуїція. Я абсолютно нічого не знав про Чехію, зовсім не орієнтувався у Празі й в свою першу ніч опинився саме там. Коли я приїхав, то намагався знайти якийсь хостел чи готель принаймні на першу ніч. Так я натрапив на сайт, де чехи пропонували житло новоприбулим. На сайті я побачив контакти хлопця, який погодився мені допомогти. Він мені сказав, що з радістю залишить нас у себе, але може тільки завтра, бо сьогодні вночі в нього діджей-сет в клубі Ankali. У мене все одно не було ніяких планів на цю ніч, тож я йому написав, щоб він прислав адресу, що я теж туди приїду. Ми з ним до цього часу товаришуємо.

Чи складно було отримати міжнародний захист?

Це не було просто. У Празі я знав тільки про конгрес-центр, на території якого стояв великий намет, де допомагали біженцям. Але там допомагали тільки громадянам України або тим, у кого був дозвіл на постійне проживання в Україні, а в мене не було ні того, ні іншого. Проте про це я дізнався вже аж у цьому наметі. Весь наступний тиждень після Ankali я їздив у різні місця по всій Празі, у Міністерство внутрішніх справ… Я намагався дізнатися, що мені далі робити і як я можу тут легалізуватися.

Зрештою я поїхав у Брно, там є табір для біженців, у якому я провів два тижні. Зі мною провели співбесіду, після чого я отримав карту прохача притулку, яку мені потрібно було кожні півроку продовжувати.

Як Ви потрапили в проєкт «Новий дім»?

Це питання треба б було поставити в зворотному порядку. Це радше я себе запитую, як цей проєкт мене знайшов. Одного дня мені подзвонила жінка, яка тут працює – її звати Тіхана Валент. Вона сказала мені, що відбудеться зустріч щодо різних інтеграційних питань. Я туди й зареєструвався.

Цей курс Вам був корисний?

Корисним він був однозначно, хоча якщо подивитися з іншого боку, то всю необхідну інформацію я отримав тільки через три роки перебування тут. Семінар відбувся буквально три місяці тому.

Найбільше мені пощастило з людьми, мене оточували справді чудові чехи, які розумілися в юридичних і соціальних тонкощах. Я дуже за це вдячний.

Що було для Вас найбільшим бар’єром після приїзду до Чехії?

Найголовнішим бар’єром була мова. Спочатку я розмовляв англійською, чеську лише починав поступово вчити. Кілька перших уроків чеської в мене було вже в таборі для біженців. Я також дивився різні ролики в ютубі, але найбільше вчився в процесі безпосереднього спілкування з людьми.

Як Вам тут зараз, після перших трьох років, живеться?

Чудово. Зараз я працюю на кухні, також допомагаю скульпторам виготовляти бетонні форми, а найголовніше – я навчився працювати з керамікою. Зараз я навіть почав вести курси кераміки для інших. Цьому ремеслу я навчився вже тут, у мене було багато часу на вигадування нових справ… І цього разу все склалося радше так, що хобі обрало мене, а не я його. Просто керамічна майстерня знаходилася в сусідньому будинку від місця, де я жив.

Це звучить так, ніби всі ці речі шукали вас, а не ви їх.

Так і є. Коли я оглядаюся назад, то розумію, що саме так все й було. Я б краще не сказав.

Чи слідкуєте Ви за ситуацією в Білорусі?

Зараз переважно лише через друзів і знайомих. Перший рік я дуже інтенсивно слідкував за всіма новинами, але зрештою це лише забирало в мене сили.

Чи хотіли б Ви щось сказати людям з Білорусі, які приїздять до Чехії?

Друзям, які приїздять до мене в гості, я показую нетуристичну Прагу, беру їх на природу і всяке таке. А людям, які живуть в Білорусі й задумуються про те, чи не варто було б виїхати закордон на постійно, я переважно кажу, що добре завжди там, де нас немає.

Якщо ти переїдеш, це ще не означає, що твоє життя покращиться. Де б ти не був, всюди треба вчитися, працювати й спілкуватися з людьми. Ти зможеш позбутися частини проблем, але завжди будуть виникати якісь складнощі. Але якщо ти залишишся, то нічого не покращиться хоч так, хоч сяк.